Грудень (5)
(6 грудня ст.ст.- 19 грудня нов.ст.)
Немає на нашій землі жодної християнської хати, де не було б на стіні образа святителя Миколая. Немає душі, що не горнеться до цього великого святителя. Святий Миколай для нас, християн, з давніх-давен - правдиве правило віри і уособлення сумирності. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце чує і знає, що він колись, за свого життя, був добродієм для християн, отож і сьогодні він може подати нам руку допомоги в нашій біді.
Св. Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, від благородних, правовірних і багатих батьків - Феофана і Нони, близько 280 року, за царювання Валеріана. Батьки його сповідували християнську віру. Микола уже змалку був набожним. З віком він виявляв схильність до суворого стримування і полюбляв бути на самоті. Вихований у страху Божому, він завжди уникав мирських веселощів, любив бути в храмі Божому і зрештою відцурався мирського життя і прийняв чернечий чин. Після смерті своїх батьків Микола роздав свою спадщину бідним людям, а сам вирушив до Палестини поклонитися святим місцям. Після подорожі повернувся в м. Патар, де єпископом був його дядько. Той запропонував йому прийняти сан священика.
Відтоді св. Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі. Рятує хворих і без ліку творить добрі діла. За такий великий і ревний труд він одержав сан архієпископа в місті Мірах. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій. Навпаки, він носив простий одяг, їв один раз на день, не прагнув до розкоші, пив лише воду, не досипав ночей, молячись. Усіх його чеснот не можна перелічити й переказати, бо їх безліч. Двері його серця відчинені для всіх, хто може з вірою просити його допомоги, а він нікому не відмовляє в пораді і дарує втіху.
Під гоніння в Римській імперії на Церкву Христову, за царювання Діоклетіана і Максимівна, святитель Миколай був схоплений і кинутий до в’язниці. За царювання Константина Великого св. Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу.
У 325 році св. Миколай був присутній на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Православну Церкву.
У грудні 343 року великий святитель помер. Тіло його було поховано в соборному храмі міста Мір.
У 7 ст. св. Андрій Критський написав хвалебні вірші святому Миколаю, називаючи його великим чудотворцем. У 8 ст. св. Іоанн Дама скін, у 9 ст. – Феофан і Візантій на честь чудотворця Миколая склали багато хвалебних пісень, які нині співають на Богослужінні.
За царювання Алексія Комнина (1081-1118) в 1087 р. по Р. Х. нетлінні мощі святителя Миколая були перенесені в місто Бар у Південній Італії. Це сталось після того, як варвари захопили Лікійське місто Мір і спустошили його. Пресвітеру з міста Бар уві сні св. Миколай заповів перенести мощі з міста Мір у місто Бар. Коли пресвітер розповів про це людям, близьким до Церкви, ті дуже зраділи великому дару Божому. Вони відправили знатних людей і священиків на кораблі в м. Мір, де відшукали раку з мощами і перенесли її на корабель. При цьому дуже багато людей зцілилося. 11 квітня вони вирушили з Мір, а 9 травня прибули в Бар. Жителі міста вийшли зустрічати корабель із свічками і з піснями. Вони з радістю і честю прийняли святі мощі угодника Божого і поклали їх у церкві Іоанна Предтечі.
У той час місто Бар було під управлінням Константинопольського патріарха, і жителі його сповідували віру Православної східної Церкви. В 12 ст. нормани завоювали всі грецькі володіння в Італії. Папи, перебуваючи в добрих стосунках з норманами, утвердили в Греко-італійській церкві свою владу. Замість влади Константинопольського патріарха, замість грецької ієрархії і Богослужіння почали вводити Латинську. Ця зміна сталась через сто років по перенесенню мощів чудотворця Миколая.
Вдячні жителі м. Бар побудували на честь чудотворця Миколая чудовий кам’яний храм, встановили золоту раку. На третій рік після перенесення мощей, зібравши з навколишніх міст архієреїв і священиків, при великій кількості людей урочисто перенесли мощі св. Миколая з церкви Іоанна Предтечі в новозбудований храм ф поклали в приготовлену раку в вівтарі.
Перенесення мощей св. Миколая святкується 9 (22 за нов. ст.) травня .
У Київській Русі празник перенесення мощей святителя Миколая з Мір у Бар встановлений за Київського митрополита Іоанна ІІ і Київського князя Всеволода (1078-1093).
У своїх піснях на честь св. Миколая Церква співає: «На висоту чеснот підніс ти себе і славним чудотворцем у Мирах явився; почиваючи тілом у Барі, духом ти всюди одвідуєш вірних і всіх із біди визволяєш, достойно честь приймаючи, між святителями прославлений угоднице Христовий».
Тропар свята.
Правилом віри і образом лагідності, учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина. Ради цього придбав ти смирення високе, убогістю – багате, отче, священноначальнику Миколаю. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
У народних легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше – на воді.
Використана література:
Короткі відомості про свята Православної Церкви.- УПЦ КП, 1992 р.
За царювання імператора Максиміана у фінікійському місті Ізіолі жив багатий і знатний чоловік Діоспор. Дружина його померла, і він сам виховував свою єдину дочку - Варвару. Будучи переконаним язичником, оберігав свою улюбленицю від впливу християн. Та юна Варвара перейнялася думкою про те, що має бути єдиний Творець всесвіту. Її світлий розум відкидав могутність богів язичників, творіння рук людських, і чутливе серце її шукало невідомого Бога. Коли настав час, батько сказав дочці, що їй треба виходити заміж. Але вона відмовилась. Батько спочатку думав, що на неї вплинуло її самітне життя. Він дозволив їй зустрічатись із дівчатами її віку. Серед її подруг були християнки, які розкрили їй суть віри Христової. З великою радістю вона сприйняла звістку про спасіння роду людського. Вона побажала стати християнкою і невдовзі прийняла святе хрещення від священика, котрий приїхав у її місто з Олександрії.
Коли батько довідався, що його дочка стала християнкою, він побив її, зачинив у кімнаті, опечатав двері й поставив до них сторожу. Погрози і побої батька не скорили Варвару. Переконавшись, що він не може зломити її віру, він відвів її до начальника управи Мартіана і сказав йому, коли вона не покається і не поклониться богам язичницьким, то той може чинити з нею що хоче. "Муч її, як хочеш. Я їй не батько, вона мені не дочка!"
Мартіан був розчулений молодістю і вродою Варвари. Він почав її умовляти, аби вона зберегла своє молоде життя. Та свята діва, сповнена любов'ю до Христа, нізащо не визнавала богів язичників і заявила Мартіану, що вона готова, прийняти мученицьку смерть заради свого Бога і Спасителя. Тоді розгніваний Мартіан наказав її катувати і кинути до в'язниці. Сам Ісус Христос з'явився до неї і зцілив її рани.
Коли її знову привели до Мартіна, то він здивувався, побачивши, що всі рани в неї загоїлись і вона цілком здорова. Він запропонував їй принести жертву богам за своє зцілення. "Не твої боги зцілили мене, - вигукнула св. Варвара, - мене зцілив Господь Бог Ісус Христос. Йому я з вдячністю поклонюсь і віддам себе в жертву".
Її знову почали катувати. Вона мужньо зносила тортури. Дівчинка Юліанія, побачивши її мужність, підбігла до Мартіана і голосно заявила, що вона також християнка. Її зразу схопили і підвісили на дереві разом з св. Варварою і піддали страшним мукам. Після цього обом святим відрубали голови. Це було в 306 р. по Р.Х. В той же день Діоспор і Мартіан загинули від блискавки під час грози, і від них не залишилося навіть кісток. Мощі св. великомучениці Варвари були в м. Києві у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Сюди вони перевезені з Царграда грецькою царівною Варварою, дружиною великого князя. Зараз мощі св. великомучениці Варвари знаходяться у Володимирському соборі.
Тропар свята
Варвару святу вшануймо, бо сітки ворожі вона розірвала, і, як пташка, визволилася вона з них за допомогою Христа, Великомучениця преславна.
Молитва до святої Варвари
Свята, славна і все хвальна великомученице Христова Варваро! Зібрані сьогодні в твоєму Божественному храмі люди, які до раки з мощами твоїми приклоняються і з любов’ю цілують та мученицькі твої страждання, а в них і Самого Страстоположника Христа, Який сподобив тебе не лише в Нього вірити, але й за Нього страждати, хвалячи та прославляючи, молимо тебе, щиру нашу заступницю: молися з нами і за нас до зміцнюю чого Своїми щедротами Бога, щоб Він милостиво вислухав нас, які просять у Нього благосні, і не зволікав з виконанням прохань, які так необхідні для спасіння та життя нашого, і сподобить нас безболісного, бездоганного, мирного, християнського кінця життя нашого, причастя Божественних Таїн. Нехай усім, які на кожному місті, у всякій скорботі та бідах потребують Його людинолюбства та допомоги, подасть велику Свою милість. Щоб за благодаттю Божою і твоїм щирим заступництвом душею та тілом ми, завжди здорові бувши, славили дивного у святих Своїх Бога Ізраїля, Який не зволікає нам з допомогою Своєю завжди, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь.
Див. також: Мощі святої великомучениці Варвари в Запоріжжі
Використана література:
1. Короткі відомості про свята Православної Церкви.- УПЦ КП, 1992 р.
2. Молитви до святих на всяку життєву потребу.-Парафія свв. мцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії УПЦ КП, м. Рівне, 2006 р.
(21 листопада ст.ст. – 4 грудня нов.ст.)
Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, будучи бездітними, сумували, й не раз, гірко плачучи, молили Бога, щоб Він дав їм дитя, і при тому склали обіцянку, що віддадуть те дитя до храму Єрусалимського на служіння Богові. Тож зглянувся Господь над горем праведників, дав їм доньку, і назвали Її Марією. Не встигли батьки натішитися свою дитиною, як минуло дівчинці три роки і треба було виконати дану Богові обіцянку – відвести Її до храму Єрусалимського.
Урочистим і гарним був той похід. Іоаким і Анна скликали в Назарет своїх родичів, запросили багато дівчат. Одягнені у найкраще вбрання, із свічками в руках, дорослі дівчата поволі йшли попереду та співали побожні пісні. З ними йшла трирічна Марія, а за Нею вже батьки, родичі та чимало людей. Первосвященикові Захарію було дано знати від Духа Святого, що до храму має прийти майбутня Матір Божа, і він разом з священиками в пишному вбранні вже чекав Діву на паперті, до якої вели п'ятнадцять сходинок. На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі Вона пішла вже сама прямо до первосвященика Захарія. Архієрей взяв Богообразну Отроковицю за руку і, натхненний від Духа Святого, провів Її до найголовнішої частини храму, в так зване Святеє Святих, куди в стародавні часи вносивсь з духовною веселістю Кивот Божий. Туди по закону було дозволено входити тільки одному архієрею один раз на рік, притому з жертовною кров’ю, яку він приносить за себе і за людські провини (Євр. ІХ,7).
Дивувалися всі, хто був тут, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели дивувалися, як Діва увійшла в Святеє Святих.
Пресвята Діва не лише один раз ввійшла в Святеє Святих на введення, але під час перебування Свого в храмі Вона завжди входила туди, що було заборонено, і навіть під страхом смерті, первосвященику.
Діва Марія залишилась при храмі, де згодом під опікою первосвященика й священиків дістала досить високу освіту й гарне побожне виховання і навчилась різних ручних робіт.
Пресвята Діва Марія прожила в храмі Єрусалимському майже дванадцять років.
Настав час, коли Марія мала залишити храм і, як інші дівчата, вийти заміж. Вона пояснила первосвященику і священикам, що Вона від зачаття Свого посвячена батьками єдиному Богу і Сама дала обітницю зберегти вічно Свою непорочність, і тому не може вийти заміж.
Отож для нетлінного збереження непорочності під чином шлюбу Св.Діва в 15 років Свого життя, за порадою і згодою священного Собору, була заручена зі своїм родичем праведним старцем Йосифом, який дав обітницю зберегти дівочу честь Марії, вважаючи себе мнимим Її чоловіком і мнимим батьком Ісуса Христа. Таким чином Вона переселилась із храму в Назарет, у будинок праведного Іосифа.
На згадку про Введення Пресвятої Богородиці у храм Єрусалимський, 21 листопада (4 грудня за новим стилем) Церквою запроваджено празник. Згадку про це свято можна знайти у переказах Палестинських християн IV ст., де оповідається, що царицею Єленою був побудований храм Введення Богородиці.
На прикладі Богоотців Іоакима і Анни, які посвятили свою дочку з юних літ Богу, ми бачимо, що християнським батькам потрібно з ранніх літ виховувати дітей благочестивими. Ознайомлення дітей із Божественним і святим словом Церкви і Слова Божого допомагає їм стати чуйними, добрими людьми.
Введення вважається великим святом, який у церковних піснеспівах називається передвістям Божого благовоління до людей. З цього свята у храмі починають співати під час ранньої: Христос народжується…
Тропар свята:
Сьогодні благовоління Божого провіщення і спасіння людей проповідання, у храмі Божому ясно Діва являється і Христа всім провіщає; Їй же і ми голосно заспіваймо: радуйся, промислу Створителя здійснення.
Свята великомучениця Катерина з Олександрії мала 17 років од роду. Була дуже вродлива, високоосвічена і багата. У 304 році вона прийняла християнську віру і відтоді проповідувала Ісуса Христа. За наказом імператора Максиміана, який переслідував християн була замучена за віру Христову. Після тривалих умовлянь відректися від Христа і перейти до язичників кати роздягли її і били воловими жилами дві години по плечах і животу. Її дівоче тіло стало суцільною раною. Кров мучениці струменіла і обагряла землю. Її було кинуто до в’язниці, де Катерину тримали без їжі і води, та кати на цьому не вгамувалися. Вони вдалися до нових тортур – поклали дівчину поміж чотирьох коліс з гострими зубцями і, обертаючи колеса два праворуч, два ліворуч, почали шматувати її тіло. Та ось Ангел Господній зійшов з неба і зробив так, що великомучениця лишилась цілою і неушкодженою, а колеса розлетілись на друзки. Тоді кати відрубали їй голову мечем.
Великі страждання св. Катерини навернули багатьох язичників до віри Христової. Серед них – царицю Августину, дружину Максиміана, Порфирія Стратилата і 200 воїнів, котрі спостерігали її страшні муки.
Місце страти Великомучениці Катерини і сьогодні показують в Олександрії туристам. Жителі Олександрії, які вірили в розп’ятого Господа, встановили мармурову колону, на якій висікли голову св. Великомучениці. Ця колона й зараз стоїть у храмі св. Сави.
Як свідчать перекази, св.мощі Великомучениці були далеко на Синайській горі. У піснях співається: радуйся всеславна Великомученице Катерино: на горі-бо Синайський, де бачив Мойсей терновий кущ неспалимий. Сам Христос зберігає чесне тіло твоє нетлінним аж до другого пришестя Свого.
На високу гору Сінай ці мощі могли покласти тільки Ангели. У храмі на горі Сінай знаходяться мощі голови і лівої руки св.Катерини. Невелика мармурова рама стоїть у храмі праворуч престолу. Святую голову нареченої Христової покриває нині золотий вінець, а рука її прикрашена коштовними перснями.
У IX ст. Феофан Нікейський і невідомий монах Вавіль написали багато пісень на честь Великомучениці Катерини, які і сьогодні співаються Православною Церквою в день її пам’яті.
Церква в день пам’яті Великомучениці говорить: «Радуйся ти, бо, посоромивши зухвальство заблудлих красномовців, несвідомістю сповнених, до віри істинної направила; радуйся, бо тіло твоє на муки великі віддавши за любов до Бога, ти, як діва непохитна, не подолана була; радуйся, бо в нагороду за муки небесних осель сподобилися ти й славою вічною втішаєшся. В надії на неї, Великомученице, подвигом твоїм і нас, твоїх співців, стверди».
Тропар свята:
Мученице твоя, Ісусе, Катерина голосно взивала: «Тебе, женише мій, люблю і, Тебе прагнучи, страждання терплю і розпинаю себе з Тобою і огрібаюся з Тобою в хрещенні Твоїм. Страждаю за тебе, щоб царствувати з Тобою, і умираю за Тебе, щоб жити з Тобою Але, як жертву чисту, що з любов’ю принесла Тобі, прийми мене». За молитви Великомучениці, милосердний Господи, спаси душі наші.
Молитва до святої великомучениці Катерини
О свята Катерино, діво та мученице, істинна Христова невісто! Молимо тебе через особливу благодать, яку тобі дарував твій Наречений, Найсолодший Ісус: як посоромивши підступність мучителя мудрістю твоєю, п’ятдесят промовців перемогла ти і, наповнивши їх небесним вченням, світлу істинної віри навчила ти. Так виблагай і нам цю Божу мудрість. Амінь.
Використана література:
1.Короткі відомості про свята Православної Церкви.- УПЦ КП, 1992 р.
2.Молитви до святих на всяку життєву потребу.-Парафія свв. мцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії УПЦ КП, м. Рівне, 2006 р.