Отримувати новини з цього розділу

Смертний час. Коли помирає рідна людина (практичні поради)

Наближення смерті. Останні часи померлого

В більшості випадків перед смертю людина не в змозі потурбуватися про себе, тому обов’язок всякого віруючого – зробити все, щоб перехід в інший світ стався для померлого по християнському. Церква Христова проводжає своїх духовних дітей в загробне життя тайнами сповіді, єлеєпомазання і причастя, для чого треба викликати для померлого священика. В хвилини розлучення душі з тілом читаємо молільний канон. Він читається від імені людини, що помирає, і яка не може говорити.

ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Великий піст є найважливішим і найдавнішим з усіх багатоденних постів. Він нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя в пустелі; він же вводить нас у Страсний тиждень, а потім - до радості свята – Світлого Христового Воскресіння.

Св. Великий Піст – час молитви і покаяння, коли кожен з нас повинен виблагати в Господа відпущення своїх гріхів (говінням і сповіддю) і достойно причаститися св. Христових тайн, згідно з заповіддю Христовою (Див.:Ін 6,53-56).

Масниця - шлях до Великого посту

За уявленнями наших предків-землеробів, новий рік починався навесні, із початком нового сільськогосподарського «кола», із новою оранкою й сівбою. Нестор-літописець веде свою «Повість минулих літ» за березневим літочисленням. Зберігалося весняне новоліття на наших землях аж до ХV століття. Отож Масляна (яку гуляють в останній тиждень перед Великим постом) — одне з найвеселіших і найулюбленіших народних свят, по суті, Новий рік. Його основна радість — це закінчення лютої зими й початок довгоочікуваної весни.

Дещо про піст

3 прості речі:

  1. Св. Апостол Павло у посланні до Римлян (сучасні італійці) каже:

1 Hемiчного у вiрi приймайте без суперечок про погляди. 2 Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі. 3 Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. 4 Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його

Роздуми про українську духовну музику

о. Петро Мартинюк

Термінізувати українську духовну музику коротко надзвичайно складно. У кожного з нас є свої власні розуміння, щодо означення цього предмету. Однак, як стає зрозуміло з цього вислову наша духовна музика є українською, а отже національною. Що ж стосується духовної музики в загальному, то звичайно під цим не слід розуміти будь-які ритми чи мелодії. Влучно на рахунок цього говорить В.О.Сухомлинський: ”Завдяки музиці в людині пробуджується уявлення про піднесене, величне, прекрасне не тільки в оточуючому світі, але і в ній самій… Якщо у ранньому дитинстві донести до серця красу духовного твору, якщо у звуках дитина відчує багатющі відтінки людських почуттів, вона піднесеться на такий щабель культури, котрий не можна буде досягти ніякими іншими засобами… Музично-духовне виховання – це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини.”

Роль і місце Православного священика в Запорізькій Січі

(Доповідь на церковно-історичну тематику на засідані круглого столу з питань актуальності введення капеланства у Збройних Силах України)

( За матеріалами праці Д. Яворницького « Історія Запорізьких козаків».)

Українська земля впродовж всього свого періоду існування зазнавала значних утисків від своїх сусідів-загарбниць. Такий період ми можемо спостерігати після розпаду Київської Русі та її наступниці Галицько-Волинського князівства, коли Україна будучи розділеною перебувала під владою Речі Посполитої з однієї сторони та Московського князівства з іншої. Звичайно що люди не бажаючи бути підвладними чужій державі і зазнавати гніту деспотів тікали у незасвоєні південні землі, де для них існувала можливість мирного життя. Хоча і у матеріальному плані життя було і справді чудове це і вдосталь риби, тварин, землі. Однак у духовному плані люди вітчували потребу оскільки за словами апологета Церкви Тертуліана: “Людська душа по своїй природі християнська”,вона тягнеться до першопочаткової сили, до Бога, а тим більше якщо вона вихована у Православній вірі.

7 лютого день пам'яті святителя Григорія Богослова. Вшановує в цей день свого покровителя і владика Григорій, архієпископ Запорізький і Мелітопольський.

Миру Вам і любові!

Перед собою бачиш літню людину, втомлену нелегким життям, хворобами, а в очах так багато доброти і спокою. Мимоволі ловиш себе на думці чи кожному потрібно пройти так багато труднощів в житті, щоб отримати витривалість і мудрість? Чи це просто приходить з віком? Чи те, що він зростав в багатодітній родині в післявоєнні голодні роки? Де він бере сили кожного разу говорити: «Все так не буде, все минає з часом». «Любіть, вірте і надійтеся, працюйте над собою, ростіть розумово і вмійте озиратися навколо, не пропускайте людську біду, збережіть в собі людяність», - так він повчає кожного разу і не перестає надіятися на відродження людини, на зміни в суспільстві на краще, на те, що наша нація стане самодостатньою, бо за його словами це найкраща, найдобріша і найвеличніша нація в світі.

Таїнство – це священнодія, встановлена самим Ісусом Христом, Головою Церкви. При звершенні цієї священнодії невидимо подається від Бога благодать Пресвятого Духа тому, над ким священнодія таїнства звершується.
Таїнств у Православної Церкви є сім: Хрещення, Миропомазання, Причастя, Покаяння (сповідь), Священство, Шлюб (вінчання), маслособорування (єлеосвячення.)
В молитвах ми осіняємо себе хресним знаменням. Для того три більші пальці правої руки складаємо докупи на знак єдності і рівності Пресвятої Тройці Триєдиного Бога, а два менші пальці пригинаємо до долоні на честь Ісуса Христа, Який має в Собі дві природи – Божу й людську, і є Богочоловіком.
Отже склавши так пальці руки, ми виявляємо нашу віру в Святу Тройцю й Господа нашого Ісуса Христа. І так складену руку кладемо на чоло, щоб освятити розум і помисли; на живіт, щоб освятити серце й почуття; на праве й на ліве плече, щоб освятити наші сили й діяння.
Самим хрестом ми виявляємо нашу віру у розп'ятого Господа нашого за нас і Його хресні заслуги у Бога. Хресне знамення діє на нас тоді, коли ми вживаємо його з вірою і благоволінням.
В молитві ми вклоняємося Богові. Але поклони не повинні бути якимось механічними. Поклони повинні бути благоговійні перед величчю Божою, виявом пошани, благання, сердечної щирої подяки.

Використана література: Митрополит Михаїл. Поширений катехизис Православної Церкви Христової
Господь Ісус Христос одного разу так сказав: «Що ви звете Мене „Господи, Господи", а не робите так, як Я кажу Вам?» (Лк. 6, 46).
«Не всякий, хто каже Мені: "Господи, Господи", увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мт. 7, 21).
З цих слів ясно стає, що самої молитви не досить, щоб стати угодним Богові і спільником Царства Небесного. До молитви треба ще додати добрі діла - виконування заповідей Божих. Серце наше повинне бути сповнене готовністю завжди чинити так, як заповідав Господь, бо інакше й молитва і віра наші будуть марними.
Сторінка 1 із 3