Однією з головних причин є глибоке усвідомлення членом Церкви свого християнського покликання в служінні Богу і людям. З цього усвідомлення з’являється відповідальне ставлення як до свого особистого християнського життя, так і до своєї участі в житті і місії Церкви як Боголюдської спільноти.

Духовна зрілість християнина, або сила духу виявляється у його відкритості не тільки Богу, але й ближньому. Ми не можемо любити повноцінно ні Бога, ані людей без цієї відкритості, бо не можна любити якось абстрактно. Ми бачимо і знаємо по собі, що в багатьох людях діють егоцентричні механізми відштовхування: часто люди відчувають, що ближній наче заважає, і тому я, наприклад, не можу просто стати і помолитися при всіх. Але ці бар’єри між людьми, між серцями людськими, не говорячи вже про розуми їхні, треба вчитися долати. Відкритість до іншого дозволяє людині усвідомити свою істинну сутність, бо особистість пов’язана з Богом, з вірою, а віра завжди пов’язана з відкритістю. Саме для того, щоб відкритись одне одному і мати внутрішню силу любові та віри, й існує Церква. В общинному житті Церкви ми можемо досягти цієї відкритості саме в міжособистісному братському спілкуванні і взаємопідтримці.

У наш час основною організаційною формою християнського життя є парафія, оскільки саме на парафії служиться Божественна Літургія (Євхаристія), що звершує повноту Церкви. Сучасні парафії є, переважно, адміністративними частинами церкви і в них часто недостатньо виявляються общинні елементи, общинний характер. Тому на парафіях часто прихожани не мають можливості реалізуватися в служінні і відкритися іншим.

Тому і виникає потреба в такій формі християнського життя як братство, що являє собою, як правило, малу общину християн, яка скріплюється міжособистісними стосунками в братерській любові, і місце, де людина може взяти на себе те чи інше служіння. Братства, або малі общини, можуть існувати як при парафії, так і окремо від неї.

Сучасні православні братства продовжують традицію православних братств, що діяли в Україні у XVI-XVII ст.ст., і за своїм духом нагадують ранньохристиянські общини. Давня євхаристійна церковна община мала повноту тілесності, що виражалась в співучасті всіх у житті кожного і кожного в житті всіх, як згодом напише Дюма: “Один за всіх і всі за одного”.

Сучасні братства чи інші православні общини покликані бути місцем, де християнин може реалізувати себе як член церковного організму в єдності віри і любові зі своїми братами і сестрами. Зокрема, християнин може здійснювати своє покликання в таких традиційних служіннях, що організовуються братствами, як спільні Богослужіння, цікаві паломницькі подорожі, різноманітні зустрічі та конференції, видання християнської періодики, доброчинна діяльність тощо.

Враховуючи вищевикладене, зазначимо, що братства, чи малі общини, є необхідним доповненням до сучасної парафіяльної структури – Церкви. І це підтверджується виникненням в наші дні все нових і нових братських общин в Українській Церкві з ініціативи як мирян, так і духовенства.