Іоанн Кронштадтський (Іван Ілліч Сергієв, 1829-1908) –  священик Російської Православної Церкви, святий, проповідник. Як духовний письменник залишив після себе багато проповідей та щоденникових записів, які складалися у релігійні твори. Центральне місце серед них займає «Моє життя у Христі». Ця книга може бути чудовим керівництвом до духовного життя усіх, хто намагається наблизити своє особисте життя до того ідеалу, до якого закликає читачів російський пастир апостольським заповітом: «Ставайте подібні мені, як я Христу».

***

Не живе Господь у тому серці, в якому панує жадібність, пристрасть до земних благ, до ласощів земних, до грошей. Доведено на досвіді і пізнається щодня. В тому серці живе жорстокосердя, гордість, зарозумілість,  презирство, злоба, мстивість, заздрість, скупість, метушливість і марнославство, злодійство, обман, лицемірство і притворство, хитрість, улесливість і плазування, блуд, сквернослів'я, буйство, зрада, клятвопорушення.

***

Одна із немочей людського духу - зашкарублість і лінивство до пізнання істини, особливо істини віри і благочестя. Чому найлінивіше навчаються підлітки і навіть дорослі і старці? Істинам віри і благочестя. Про це свідчить численний досвід.

***

Невже людина тільки ходяча кухня або саморушна димова труба, до яких по справедливості можна уподібнити людей, що постійно переїдають і безперервно палять цигарки? Переїдання пришпилює нас до землі і обрубує, скажімо так, душі її крила. А гляньте, якої висоти був політ у всіх, хто постив і утримувався! Вони неначе орли ширяли в небесах; вони, народжені на землі, жили розумом і серцем на небі і чули там несказані слова і там навчились божественної премудрості.

***

Пусті балачки чи, як кажуть, переливання з пустого в порожнє виносять із серця живу віру, страх Божий і любов до Бога.

***

Головне в житті - дбай про взаємну любов і нікого не осуджуй. Кожен за себе відповідатиме перед Богом, а ти в себе дивись і злоби бережись.

***

Радуйся, коли випаде тобі проявити любов! Проявляй любов просто, без усякого ухилу в помисли лукавства, без дріб'язкових житейських розрахунків, пам'ятаючи, що любов є Сам Бог. Пам'ятай, що Він усі шляхи твої контролює, бачить всі помисли і порухи серця твого.

***

Що означає шукати розваг? Значить хотіти заповнити чим-небудь внутрішню порожнечу душі, створенної для діяльності і яка не терпить бути порожньою.

***

Якщо віру нашу православну, її таїнства християни іноді не можуть зрозуміти, то це показує тільки, що розум і серце людей нечисті і пристрасні і не можуть витерпіти чистоти і світла її, як хворі очі - світла сонячного. Цей скарб небесний можуть умістити тільки ті, хто відокремлює розум і почуття свої від пристрастей житейських.

***

Вір і надійся, що наскільки легше тобі дихати повітрям і жити ним, ніж їсти і пити, то так, і навіть легше, вірі твоїй отримати від Господа всі духовні дари. Молитва є дихання душі, молитва є духовна їжа і життя.

***

Церква самим храмом і богослужінням впливає на людину, виховує її, і впливає на зір, слух, відчуття, нюх, смак і уяву, на почуття, на розум і волю красою ікон і самого храму, дзвонами, співом, кадильним фіміамом, цілуванням Євангелія, хреста та святих ікон, проскурами і солодкозвучним читанням Св. Писання.

***

Будь упевнений, що Господь неподалік, настільки, щоб ти відчував, що молячись Богу, торкаєшся до Нього не тільки думкою, серцем, але й вустами.

У рамках видавничого проекту "Запізніле вороття" вийшли праці Івана Огієнка (митрополита Іларіона) присвячені дослідженню історії Української православної церкви: "Українське монашество", "Свята Почаївська Лавра", "Українська церква за час Руїни".

Такими творами автор прагнув показати всьому світові, що історія українського народу й історія Української церкви міцно злилася в одне нерозривне ціле. Більше того, як висловився сам дослідник, практично з XV століття православна церква в Україні стає головним суб'єктом і об'єктом української історії, бо за оборону її цілості й чистоти православ'я, її мови, обрядів, індивідуальності точилися й точиться справжня боротьба.

Книга "Українське монашество"- поцінування й аналіз одного із загадкових і досі непізнаних феноменів вітчизняної історії - чернецтва, роздумування про скороминуще і вічне, духовне і бездуховне, про справжні і фальшиві людські цінності, про проблеми вибору і обов'язку, які супроводжують людину протягом усього її земного життя.

І. Огієнко: "Заслуга монастирів у творенні української духовної культури безконечно велика - це вони, скромні українські монахи і монашки, Божі бджоли, створили нам усе те, що маємо найкращого в нашій духовній культурі і чим ми пишаємося тепер".

Монографія "Українська церква за час Руїни" присвячена дослідженню одного із найтрагічніших періодів української історії. Автор у своїй передмові зазначає: "Це найважливіша доба в житті нашого народу та церкви. Найважливіша, бо саме тоді вирішувалися історичні великої ваги справи, які сильно заважили на всій історії українського народу та його церкви. Відбувалися тоді події, найчорніші в нашій історії, чому і вся доба ця зветься трагічним словом Руїна. Відгомони цієї тяжкої доби - і то відгомони реальні - позостаються в нашому народі ще і тепер - і в його політичному стані, і в його духовному характері".