Коли їхала на зустріч із Мустафою, відчувала внутрішнє хвилювання, бо мій співрозмовник — незвичайна людина: в обдарованого художника нема долонь, тож картини він малює, затиснувши пензель між двома куксами. Але коли переступила поріг кімнати в гуртожитку, то передусім побачила впевнену в собі людину. І піймала себе на думці, що відчуваю до нього не жалість, як зазвичай до скалічених людей, а повагу. Мустафа, ніби прочитавши мої думки, сказав, що не любить, коли його жаліють, бо почувається тоді як людина другого сорту.

— Як сталося, що ти залишився без долонь?

— Я народився таким. А ще без однієї стопи. Лікарі так і не змогли пояснити батькам причин їхньої відсутності. Серед версій — вплив хімічних речовин: мама працювала на плантаціях бавовни, які постійно обробляли.

— Батьки тобою, напевно, дуже опікувалися…

— Вони завжди ставились до мене як до повноцінної дитини. Мама приділяла багато часу моєму розвиткові. Завдяки їй я навчився писати й читати, а ложкою та виделкою вправлявся так само, як і мої однолітки. Тато опікувався моїм фізичним станом. Я ходив на плавання, займався боксом, бойовим ушу, навіть від підлоги віджимався майже 3 тисячі разів.

— Коли ти ходив у спортивні секції, яким було ставлення навколишніх?

— Спочатку на мене дивилися з подивом. Мовляв, який може бути бокс чи плавання без рук. Але з часом усі до мене звикли. Загалом якось так у житті склалося, що люди, з якими спілкуюсь, не помічають моїх вад.

— А як ти вважаєш, чому так відбувається?

— Коли я був підлітком, батько процитував мені слова з пісні «Машини времени»: «Якщо будеш слабким, опустиш руки, то ти згинеш». І додав від себе: «Або адаптуйся, або не живи, бо тоді світ тебе знищить». Ось я і вирішив, що буду не гіршим за всіх. Тому мене і сприймають, як рівню.

Усі статті Клари Ґудзик відрізняє енциклопедичність знань, сміливість думки і оригінальний стиль. Її читач - людина з високою інтелектуально-духовною планкою, яка цікавиться історією, релігією, політикою, культурою. Нижче наведені лише деякі матеріали з її великого доробку. Ці та інші статті можна знайти на сайті газети «День», в якій Клара Ґудзик працювала з 1996 року.

Хресний шлях українського патріарха. Спогади про патріарха Володимира Романюка — сповідника української православної церкви

Юстініан — наставник єпископів. Автор «Симфонiї церкви i держави»

Іван Хоменко — людина, яка все життя перекладала Біблію

Феофан Прокопович — «архітектор перебудови»... Петра I

Перша друкована книга українця

Славіст iз Олександрії

Юрист, який був Непідкупним. Анатолій Коні — лицар закону без страху і докору

Кабінетний вчений і воїн за натурою

Маленька велика жінка

Запорізький монастир

Історіографія й українська ідентичність

Про що говорить мова?

Сила перепрошення. Посієш характер людей — пожнеш їхню історію; посієш історію — пожнеш характер

Гріх у нашому повсякденні

Iз карти світу зникає Візантія — падіння Константинополя

У суботу, 14 січня 2012 року, Православна Церква святкує Обрізання Господнє та вшановує пам’ять свт. Василія Великого, архиєп. Кесарії Каппадо¬кійської (379), свт. Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси (1647), мч. Василія Анкирського (бл. 362), св. Емілії, матері свт. Василія Великого (IV).                                     
У м. Запоріжжі парафія  святителя Петра Могили відзначає престольне свято. З нагоди цієї святкової події, на запрошення настоятеля храму о.Василя Пасічника, з урочистим візитом відвідав цю святиню  Архиєпископ Запорізький і Мелітопольський Григорій. Під час Божественної Літургії Владиці співслужили священнослужителі Запорізького району.
По закінченні Божественної Літургії, настоятель храму подякував Високопреосвященнійшому Владиці Григорію за архипастирський візит і всьому собору священиків, а також всім, хто прийняв участь у богослужінні.

З давних часів в Україні існує добра традиція в дні Різдвяних свят ділитися радістною звісткою про народження Спасителя.
7 січня, з благословення Високопреосвященнійшого Григорія, Архиєпископа Запорізького і Мелітопольського, благочинний Бердянського району ієрей Геннадій Бєзгалов провів Різдвяну ялинку для діток мікрорайону "Скловолокно" м. Бердянська. Отець Геннадій передав гостям свята архиєрейське благословення Владики Григорія,  розповів про евангельське значення народження Богонемовля Ісуса Христа  та побажав веселіх свят. Порадувала діточок та їх батьків різдвяний театралізований вертеп, який підготували вихованці недільної школи.                                                         
Всі діти отримали подарунки за участь у конкурсах та іграх, а 15 дітей з малозабеспечених родин отримали солодкі подарунки. За відгуками дітей та дорослих Різдвяне свято вдалося.

Щоб запросити гостей у замок, «принцесі» Богомолець довелося вивезти 60 тонн сміття, повиривати бур’яни i відновити стіни.

Ольга Богомолець — відомий лікар–дерматолог, власниця приватної клініки «Інститут дерматокосметології доктора Богомолець», співачка, громадська діячка, засновниця арт–холу «Кайрос» — тепер ще й господиня замку. Минулої п’ятниці у Радомишлі на Житомирщині відкрили історико–культурний комплекс «Замок Радомисль», який на кошти Ольги Богомолець та її колишнього чоловіка Олексія Шереметьєва підняли з руїн.

 

Замок із хорошим родоводом

Історики кажуть, що на цьому місці у 1612 році монахи Києво–Печерської лаври заснували папірню, яка забезпечувала папером велику частину тогочасного «книговидавництва». Папір робили з кропиви, льону, конопель, а ще додавали часникове і цибулеве лушпиння, щоб не поточили жучки. Завдяки цьому секрету радомишльський папір хоч і мав трохи жовтуватий відтінок, зате зберігався краще за імпортний.

У другій половині XVII ст., під час козацьких повстань, папірню зруйнували. На її місці у 1901 році інженер Пекарський побудував млин–фортецю: товщина стін сягала 1,5 метра, невеликі вікна–бійниці мали широкий сектор обстрілу, будівля з усіх боків оточена водами річок Мики й Тетерева, а підкопатися під замок–млин неможливо тому, що фундаментом йому слугувала гранітна скеля, яка йде на кілька кілометрів під землю.

Іоанн Кронштадтський (Іван Ілліч Сергієв, 1829-1908) –  священик Російської Православної Церкви, святий, проповідник. Як духовний письменник залишив після себе багато проповідей та щоденникових записів, які складалися у релігійні твори. Центральне місце серед них займає «Моє життя у Христі». Ця книга може бути чудовим керівництвом до духовного життя усіх, хто намагається наблизити своє особисте життя до того ідеалу, до якого закликає читачів російський пастир апостольським заповітом: «Ставайте подібні мені, як я Христу».

***

Не живе Господь у тому серці, в якому панує жадібність, пристрасть до земних благ, до ласощів земних, до грошей. Доведено на досвіді і пізнається щодня. В тому серці живе жорстокосердя, гордість, зарозумілість,  презирство, злоба, мстивість, заздрість, скупість, метушливість і марнославство, злодійство, обман, лицемірство і притворство, хитрість, улесливість і плазування, блуд, сквернослів'я, буйство, зрада, клятвопорушення.

***

Одна із немочей людського духу - зашкарублість і лінивство до пізнання істини, особливо істини віри і благочестя. Чому найлінивіше навчаються підлітки і навіть дорослі і старці? Істинам віри і благочестя. Про це свідчить численний досвід.

***

Невже людина тільки ходяча кухня або саморушна димова труба, до яких по справедливості можна уподібнити людей, що постійно переїдають і безперервно палять цигарки? Переїдання пришпилює нас до землі і обрубує, скажімо так, душі її крила. А гляньте, якої висоти був політ у всіх, хто постив і утримувався! Вони неначе орли ширяли в небесах; вони, народжені на землі, жили розумом і серцем на небі і чули там несказані слова і там навчились божественної премудрості.

***

Пусті балачки чи, як кажуть, переливання з пустого в порожнє виносять із серця живу віру, страх Божий і любов до Бога.

***

Головне в житті - дбай про взаємну любов і нікого не осуджуй. Кожен за себе відповідатиме перед Богом, а ти в себе дивись і злоби бережись.

***

Радуйся, коли випаде тобі проявити любов! Проявляй любов просто, без усякого ухилу в помисли лукавства, без дріб'язкових житейських розрахунків, пам'ятаючи, що любов є Сам Бог. Пам'ятай, що Він усі шляхи твої контролює, бачить всі помисли і порухи серця твого.

***

Що означає шукати розваг? Значить хотіти заповнити чим-небудь внутрішню порожнечу душі, створенної для діяльності і яка не терпить бути порожньою.

***

Якщо віру нашу православну, її таїнства християни іноді не можуть зрозуміти, то це показує тільки, що розум і серце людей нечисті і пристрасні і не можуть витерпіти чистоти і світла її, як хворі очі - світла сонячного. Цей скарб небесний можуть умістити тільки ті, хто відокремлює розум і почуття свої від пристрастей житейських.

***

Вір і надійся, що наскільки легше тобі дихати повітрям і жити ним, ніж їсти і пити, то так, і навіть легше, вірі твоїй отримати від Господа всі духовні дари. Молитва є дихання душі, молитва є духовна їжа і життя.

***

Церква самим храмом і богослужінням впливає на людину, виховує її, і впливає на зір, слух, відчуття, нюх, смак і уяву, на почуття, на розум і волю красою ікон і самого храму, дзвонами, співом, кадильним фіміамом, цілуванням Євангелія, хреста та святих ікон, проскурами і солодкозвучним читанням Св. Писання.

***

Будь упевнений, що Господь неподалік, настільки, щоб ти відчував, що молячись Богу, торкаєшся до Нього не тільки думкою, серцем, але й вустами.

 

У рамках видавничого проекту "Запізніле вороття" вийшли праці Івана Огієнка (митрополита Іларіона) присвячені дослідженню історії Української православної церкви: "Українське монашество", "Свята Почаївська Лавра", "Українська церква за час Руїни".

Такими творами автор прагнув показати всьому світові, що історія українського народу й історія Української церкви міцно злилася в одне нерозривне ціле. Більше того, як висловився сам дослідник, практично з XV століття православна церква в Україні стає головним суб'єктом і об'єктом української історії, бо за оборону її цілості й чистоти православ'я, її мови, обрядів, індивідуальності точилися й точиться справжня боротьба.

Книга "Українське монашество"- поцінування й аналіз одного із загадкових і досі непізнаних феноменів вітчизняної історії - чернецтва, роздумування про скороминуще і вічне, духовне і бездуховне, про справжні і фальшиві людські цінності, про проблеми вибору і обов'язку, які супроводжують людину протягом усього її земного життя.

І. Огієнко: "Заслуга монастирів у творенні української духовної культури безконечно велика - це вони, скромні українські монахи і монашки, Божі бджоли, створили нам усе те, що маємо найкращого в нашій духовній культурі і чим ми пишаємося тепер".

Монографія "Українська церква за час Руїни" присвячена дослідженню одного із найтрагічніших періодів української історії. Автор у своїй передмові зазначає: "Це найважливіша доба в житті нашого народу та церкви. Найважливіша, бо саме тоді вирішувалися історичні великої ваги справи, які сильно заважили на всій історії українського народу та його церкви. Відбувалися тоді події, найчорніші в нашій історії, чому і вся доба ця зветься трагічним словом Руїна. Відгомони цієї тяжкої доби - і то відгомони реальні - позостаються в нашому народі ще і тепер - і в його політичному стані, і в його духовному характері".

Кожну останню суботу листопада в Україні поминають загиблих у Голодоморі 1932-1933 років. Щороку цього дня запалюють свічку пам’яті. Публіцисти, історики та політики у своїх промовах часто посилаються на праці американского дослідника Голодомору Джеймса Мейса. Про те, яким він був за життя і чи продовжується його справа сьогодні в ексклюзивному інтерв’ю ForUm’у розповіла вдова науковця Наталія Дзюбенко-Мейс.