Надто молодим Господь покликав його до себе. Як несподівано його зірка загорілася, так і несподівано погасла. Владика Григорій повторюють кожного разу: «Пішов один з найкращих священиків Запорізької єпархії», - і ми з ним згідні.

Ми пам’ятаємо цього священика високим, струнким, охайним, працелюбним і завжди з посмішкою, він дивився кожному співбесіднику у вічі немов хотів прочитати щось недоказане. Завжди знаходив правильні слова підтримки, якщо була така необхідність. Поставлена правильна вимова, мабуть, це залишилось від вчительської діяльності. І постійний брак часу, він постійно був в русі. Часто лише пізно увечері, коли спокійно сідав біля своєї доньки Христини, він згадував, що за день ще нічого не їв.

Хоча він жив у постійному русі і був завжди веселим, він у серці приховував багато свого особистого болю, інколи говорив: «Іншим поради даю, а собі зарадити не можу». Дякував Владиці Григорію за те, що він йому міг розповісти усе що наболіло на душі не лише як архієрею, але як батькові і другові. І ці моменти зустрічі він цінував найбільше. Важко втрачати теплих і сонячних людей - саме таким був отець Іван Коваль.

Він у наших серцях будете жити вічно, у пам’яті завжди спливає його щира посмішка, а у вухах голос із словами які він так любив повторювати: «Все буде добре, якщо навчитеся любити».

Вічна пам'ять.