Joomla! Guides, Joomla Tutorials and Templates
Задайте своє питання
Добрий день,підскажіть будьласка про нехотіння в останній час дітини ходити по великому до туалету.Це щось переростне? Меншим ходив завжди. Півроку він присяде десь собі незнімаючи труси-думає.Напишіть
Шановна Вікторія! Причин енкопрезу (а саме так називається проблема Вашої дитини) багато. Ви надали мені дуже мало інформації про дитину і Вашу сім’ю, щоб я змогла щось сказати точніше.
Як я вже писала причин енкопрезу багато, і вони можуть бути фізіологічні, а саме запор, або проблеми з кишечником, а також психологічні:
- переляк, або інша стресова ситуація,
- психотравмуюча ситуація в сім’ї,
- порушення взаємовідносин матері та дитини,
- дуже строгі вимоги батьків до дитини,
- поява в сім’ї ще однієї дитини,
- та інші.
Для більш точнішого діагностування мені потрібно значно більше інформації.
З повагою, Світлана Шевченко.
Здравствуйте. Меня интересует вопрос по поводу силовых методов воспитания ребенка. Какова безопасная мера воздействия на ребенка (шлепок, ремень) и с какого возраста? Что делать когда уговоры уже не помогают? Как к силовому наказанию ребенка относится психология? Ведь в старые времена это было само собой разумеющееся - наказывать ребенка лозиной если он в чем то провинился... Счас что ли "модно" воспитывать детей потакая им во всем...
Уважаемый Дмитрий! Я не знаю Вашей конкретной ситуации, поэтому позволю себе общие рассуждения на эту тему. Методов воспитания детей много. У каждого народа в разные времена были разные взгляды на этот вопрос. Современное общество против насилия над детьми, что в принципе верно, ведь бить того, кто слабее нечестно. Существует Декларация прав ребенка, которая отрицает любые виды насилия над детьми. Воспитание детей процесс достаточно сложный и в каждом случае индивидуальный. Конечно же, в конфликтной ситуации проще всего и быстрее всего ударить ребенка. Но мы порой забываем, что наш ребенок – это плод нашего воспитания, и то, что он себя «плохо» ведет – во многом наша вина.
К огромному сожалению, родителям часто не хватает времени на общение со своими детьми, по статистике на непосредственное общение с ребенком отец тратит в среднем 25 минут в неделю, а перед телевизором наши дети проводят 25 часов в неделю. При современном темпе жизни, нам бы очень хотелось, чтобы наши дети, как роботы, четко выполняли наши указания и не мешали нам. Но…. они всего лишь дети, заметьте … наши дети!
Непослушание детей – это их призыв о помощи, призыв обратить на себя наше внимание. Сейчас существует достаточно большое количество книг о воспитании, в них можно найти много интересного и полезного, но пожалуйста, используйте эту информацию обдумано, не все в этих книгах подходит конкретно вашему ребенку.
Обязательно учитывайте возраст ребенка, его индивидуальные особенности, и помните, часто черты характера ребенок получает в наследство от нас.
Методы воспитания детей обязательно должны учитывать индивидуальность ребенка!!!И еще, мы воспитываем детей не словами, а поступками, можно сто раз сказать ребенку, что врать – плохо, но единожды соврать самому и он будет следовать поступкам, а не словам. Поэтому в процессе воспитания детей, приходится воспитываться и самому родителю!Составьте дома правила поведения, внесите туда самые важные пункты, объясните ребенку необходимость их соблюдения и требуйте от ребенка их исполнения. Лучше если в начале это будет одно правило, затем, когда ребенок научиться его выполнять присоединяйте следующее и т.д. Ю.Б. Гиппенрейтер в своей книге «Продолжаем общаться с ребенком Так?» дает следующие рекомендации:Не пропускайте и не откладывайте наказание. Оно должно следовать за нарушением правила, за грубым или невежливым поведением. Наказание не должно быть чрезмерным. Не унижайте наказанием ребенка (не используйте грубый тон, недоброжелательную критику или оскорбления).Совершенно недопустимы физические наказания. Они не только унижают, но и ожесточают ребенка. Они ничего не прививают, а, напротив, разрушают отношения с ребенком и тормозят развитие его личности.Объясните ребенку (по возможности кратко) смысл вашего недовольства и скажите, что конкретно от него ждете. И еще – любите и принимайте вашего ребенка, таким какой он есть, а не таким каким бы вам его хотелось видеть! Часто родители придумывают себе образ идеального дитя и очень расстраиваются, если их ребенок не соответствует этому образу. Помните, мы тоже не идеальны, и возможно, наши дети тоже хотели бы, чтобы мы вели себя по другому. Чаще вспоминайте себя в детстве - свои чувства, желания, потребности – это поможет вам понять своих детей!Успехов вам, Дмитрий, в этом не легком, но очень интересном деле!
Здравствуйте. Подскажите пожалуйста - в каком возрасте можно отдавать ребенка обучаться боевым искусствам (или самообороне как минимум)? Стоит ли девочку отдавать в такую секцию? Каким образом вселить в голову ребенка мысль что полученные знания нужно использовать во благо, не причиняя намеренного вреда сверстникам?
Здравствуйте, Дмитрий.
Очень сложно давать общие рекомендации, я сторонник индивидуального подхода в каждом случае. Но думаю, вы как родитель, знаете своего ребенка хорошо и постараетесь из всего, что я напишу выбрать то, что подходит Вашему ребенку.
Занятие спортом – необходимый компонент в развитии каждого ребенка, и вы вправе выбрать для него любой из видов спорта, учитывая, конечно же, его желание. Часто родители выбирают для ребенка тот вид спорта, которым они сами хотели заниматься в детстве, и через своего ребенка реализуют свою мечту, поэтому помните, пожалуйста, о желаниях вашего чада, потому что через время Ваш ребенок повторит это - так же поступит по отношению к своему.
Многие дети не хотят заниматься спортом, но родители всегда могут найти необходимую мотивацию и заинтересовать ребенка.
В младшем возрасте лучшие виды спорта - это плавание или акробатика, они рассчитаны на развитие практически всех групп мышц и ими можно начинать заниматься с любого возраста. Эти занятия помогут сформироваться и телу и психике Вашего ребенка, он подрастет и сможет более обдумано выбрать для себя вид спорта, который ему подходит. Например, после плавания можно заниматься практически любым видом спортом.
Изначально во все восточные боевые искусства заложена определенная философия, и следуя их традициям технические приемы боя передаются тому, кто достиг необходимого духовного уровня. Здесь развитие тела и духовности идут параллельно, даже, я бы сказала, духовность опережает. К нам пришли в основном технические аспекты боевых искусств, а «техника» в руках «дикаря», сами знаете, ничего хорошего не даст.
Что мы понимаем под «дикарем», человека, у которого вначале срабатывают инстинкты, который может реализовывать свою агрессию только в одном направлении - насилие.
И здесь перед нами встает самый важный вопрос, как научить ребенка взаимодействовать со своей агрессией.
Я не вижу ничего плохого в занятиях боевыми искусствами (возраст для начала занятий подскажет тренер, каждый вид спорта имеет свои возрастные критерии), в том случае, если вы будете разделять интересы ребенка, беседовать с ним о том, что происходит на занятиях, чему их учат, как это понимает Ваш ребенок, комментировать и высказывать свое мнение… И если вы почувствуете, что тренер Вам не подходит (а такое может быть, специалистов у нас мало) забирайте ребенка. И еще, я не устаю говорить об этом родителям, мы учим своих детей не словами, а поступками. Поэтому проанализируйте, как в Вашей семье выражается агрессия, каким образом высказываются претензии и обиды, как урегулируются конфликты и т.д.
Иногда родители боятся таких слов, как агрессия, конфликты, обиды. Но эти понятия - неотъемлемые спутники нашей жизни, и если мы игнорируем их, не хотим замечать, «отрекаемся» от них (в нашей семье этого нет), они становятся нашими врагами. Хорошую семью отличает не отсутствие конфликтов (это невозможно), а умение их решать. Именно разрешение конфликтов помогает нам развиваться, идти вперед, а их отрицание ведет к застою. Именно агрессия направленная в нужное русло наполняет нас энергией, помогает добиваться поставленных целей, а ее отрицание – разрушает и нас самих и все вокруг нас.
Умению обращаться со своей агрессией необходимо учиться, и не все вначале будет получаться у Вашего ребенка гладко, наберитесь терпения и принятия. Ведь и ходить ребенок научился не сразу, он падал, спотыкался, набивал шишки. Но Вы поддерживали его, помогали, учили и думаю сейчас, у него все получается. Поэтому говорите с ним, объясняйте, разбирайте каждый случай, где была проявлена агрессия ним или к нему. Проявление агрессии должно быть адекватно ситуации.
И еще хотелось бы обратить внимание родителей, что учить взаимодействию с агрессией помогает общение с животными. Очень часто садизм начинается с того, что ребенок мучит животное, потом этого становится мало и следующим становится человек. То как Ваш ребенок относится ко всему живому сейчас – это то как он будет относится к Вам, уважаемые родители, когда он вырастет. Мы можем любить или не любить животных (мы ведь и людей любим не всех), но относиться к ним уважительно необходимо.
Если возникнут дополнительные вопросы, я с удовольствием на них отвечу. Всего Вам доброго.
Добрий день. Моя доця ходить в 3-ій клас (8 років). У неї немає у школі друзів, ніхто з нею не спілкується. У дома вона весела, дуже активна, а в школі замкнута, "сама по собі", жаліється, що її ображають. Що робити, щоб дитина знайшла собі друзів і могла за себе постояти? Дуже -дуже дякую і надіюсь на відповідь.
Причин такої поведінки дівчинки може бути багато. Проблеми з спілкуванням можуть буди, якщо дитина:
- сором’язлива, невпевнена в собі;
- самовпевнена, горда;
- боїться, що її не приймуть однокласники;
- більш любить самотність, ніж галасливі компанії;
- обдарована;
- та багато інших.
Більш конкретно, можливо сказати тільки маючи більше інформації. Ви дуже вчасно звернули увагу на цю ситуацію. Зараз той час, коли дуже важливо навчити Вашу дитину вмінню спілкуватися, дружити, товаришувати. Тому що в підлітковому віці це буде дуже складно. Діти можуть бути жорстокими, ображати одне одного, не розумітися, але це реалії життя. Ніхто не зможе створити для Вашої дитини штучні умови, тому важливо навчитися її сприймати світ з усім його різноманіттям (добром і злом, любов’ю та ненавистю, щастям і горем, відданістю та зрадою). Більш того, важливо навчити дитину правильно поводити себе саме в критичних ситуаціях, бо від них ніхто не застрахований.
Спілкування з однолітками - дуже важлива складова в розвитку дитини. Людина істота соціальна, і тому саме вміння спілкуватися, налагоджувати стосунки допомагає їй домагатися успіху в житті. Було досліджено, що діти-відмінники часто не мають високих досягнень у житті, а шибеники і хитруни, які створювали чимало проблем вчителям та своїм однокласникам, далеко попереду у досягненнях і матеріальних достатках. Було встановлено, що не існує міцного зв’язку між ІQ(коефіцієнт інтелектуального розвитку) та успіхом в житті. Цей успіх переважно пов'язаний із рівнем розвитку емоційного інтелекту. Тож тепер можна по-новому визначати, що означає бути розумним, враховуючи, що саме ЕQ (коефіцієнт розвитку емоційного інтелекту) є провісником успіху.
Як допомогти дитині знайти правильну дорогу в шкільному житті? По-перше, не зосереджувати свої зусилля тільки на навчанні, а пам’ятати, що дитина в школі не тільки читає, пише і обчислює, але й роздумує, хвилюється, переживає, оцінює себе, своїх друзів. Тому, по-друге, важливо розвивати її розуміння самої себе і свого місця у колективі, свого значення у взаємодії з учнями і вчителями. Допомагати в пошуку своїх ресурсів, ствердженні віри в себе, свої можливості і сили для подолання шкільних труднощів. Тоді дитина в школі буде пізнавати не тільки зовнішній світ, але й саму себе.
Факти підтверджують, що емоційно адаптовані люди – ті, хто добре керують своїми почуттями та розуміють чужі, – мають переваги у всіх сферах, де важливо швидко розібратися в нестандартних ситуаціях, чи то романтичні відносини, політика або освіта. Вони підключають до розуму емоції, використовуючи його ефективніше і в кар’єрі, і в особистому житті.
Тому в вихованні дитини важливо вчити її розуміти свої емоції та почуття. Ми часто забороняємо дитині переживати «негативні» емоції – не злись, не ображайся, не гнівайся, не сумуй… Але це не можливо! Люди завжди гнівались, сумували, сердились одне на одного – це природно. Коли ми віддаємо собі звіт, що з нами зараз відбувається, ми можемо керувати своїми емоціями. А може бути навпаки – емоції керують нами, і це приводить до дуже прикрих ситуацій. Тому, частіше розмовляйте з своїми дітьми, пояснюйте їм їх емоції, чому вони виникають, яким чином можна їх регулювати. На своєму прикладі показуйте, як ви справляєтесь з різними емоційними ситуаціями в житті.
Успіху вам, шановні батьки!
Ребенок часто играя надевает себе на шею разного рода шнурки, то пояс, то нитка. Вот недавно надел на шею шнурок и стал привязывать его к дереву. Что это может обозначать. Как пообщаться с ребенком, чтобы узнать есть ли какие-либо проблемы, отклонения...
Очень сложно понять, что происходит с ребенком, имея так мало информации. Это все равно, что попросить врача поставить диагноз, сообщив ему, что у пациента повысилась температура. Ведь такой симптом, как повышение температуры может присутствовать при многих заболеваниях. Поэтому не смогу ответить, что это может означать в Вашем случае, но попытаюсь ответить на вторую часть Вашего вопроса.
Во многих случаях причины такого поведения коренятся в очень ранних переживаниях ребенка. Это те периоды его жизни, воспоминания о которых у ребенка могут не сохраниться. Но неблагоприятные ситуации, вызывающие высокий уровень тревоги у ребенка как бы «нарушают» нормальное его развитие, и это проявляется в «странностях» его поведении. Тоже можно сказать и о взрослых, мы тоже имеем много своих проблем, принесенных из нашего детства, и далеко не всегда осознаем их причины. Поэтому дети, в большинстве случаев, не смогут Вам сказать, почему они себя так ведут. Попытаться понять причины такого поведения может психолог, пообщавшись с ребенком, проведя диагностику и собрав достаточно информации о его развитии.
Мне вспомнился, описанный в литературе случай, где у ребенка была аналогичная проблема. Возможно, к Вашей ситуации это не относится. Там причиной постоянного увлечения ребенка связыванием различных предметов шнурками, стали нарушенные отношения с матерью. На ранних этапах развития у матери и ребенка должна существовать прочная привязанность, и если она нарушена, то ребенок стремится восстановить эти отношения - «связать» их.
Я бы посоветовала Вам обратиться к специалисту, чтобы разобраться в причинах такого поведения Вашего ребенка.
Во многих случаях причины такого поведения коренятся в очень ранних переживаниях ребенка. Это те периоды его жизни, воспоминания о которых у ребенка могут не сохраниться. Но неблагоприятные ситуации, вызывающие высокий уровень тревоги у ребенка как бы «нарушают» нормальное его развитие, и это проявляется в «странностях» его поведении. Тоже можно сказать и о взрослых, мы тоже имеем много своих проблем, принесенных из нашего детства, и далеко не всегда осознаем их причины. Поэтому дети, в большинстве случаев, не смогут Вам сказать, почему они себя так ведут. Попытаться понять причины такого поведения может психолог, пообщавшись с ребенком, проведя диагностику и собрав достаточно информации о его развитии.
Мне вспомнился, описанный в литературе случай, где у ребенка была аналогичная проблема. Возможно, к Вашей ситуации это не относится. Там причиной постоянного увлечения ребенка связыванием различных предметов шнурками, стали нарушенные отношения с матерью. На ранних этапах развития у матери и ребенка должна существовать прочная привязанность, и если она нарушена, то ребенок стремится восстановить эти отношения - «связать» их.
Я бы посоветовала Вам обратиться к специалисту, чтобы разобраться в причинах такого поведения Вашего ребенка.
Добрий вечір.Підкажітьмені у такому питанні.Хлопчик навчається у 5 кл.Проблеми у поведінці були і в початковій школі.Зараз проблема сексуального характеру.Хапає однокласниць за сідниці, однокласників за член( вибачте, але така проблема), імітує сексуальні дії з дівчатками. Коли починаєш з ним про це говорити, каже, що однокласники видумують, всі погані, його ображають, а він найкращий і нічого такого не робить.Скажіть, будь ласка, що це таке і головне як пояснити дитині,що так не робиться,адже до нього достукатись не можливо? Дякую!
Проблеми в поведінці у дітей, це як симптоми захворювання, які проявляються зовні (ми можемо їх спостерігати), але їх причина лежить в середині організму людини і її неможливо побачити оком. Те що робить ваш син, теж можна назвати симптомами внутрішньої психологічної проблеми. І як видно з Вашого листа, ця проблема в нього вже давно, бо були труднощі і в початковій школі. Поведінкові прояви дитини змінюються в залежності від її віку, зараз він підліток – а це період сексуального розвитку і тому ця сфера зараз для нього найважливіша.
Для того щоб щось змінити, треба зрозуміти причину, яка спонукає його на такі дії. Причина може бути закладена генетично, або спровокована зовнішньою ситуацію розвитку (проблеми в сім’ї, хвороби, стреси, травми і т.п.).
Роз’яснення не діють на дитину, бо в неї ще не сформована вольова сфера, багато речей вона не розуміє. В більшості діти самі не раді тому, що роблять, і самі не розуміють, що їх спонукає до такої поведінки.
І саме тому важливо зрозуміти причину і допомогти дитині. Чим раніше Ви це зробите, тим краще.
Для того щоб щось змінити, треба зрозуміти причину, яка спонукає його на такі дії. Причина може бути закладена генетично, або спровокована зовнішньою ситуацію розвитку (проблеми в сім’ї, хвороби, стреси, травми і т.п.).
Роз’яснення не діють на дитину, бо в неї ще не сформована вольова сфера, багато речей вона не розуміє. В більшості діти самі не раді тому, що роблять, і самі не розуміють, що їх спонукає до такої поведінки.
І саме тому важливо зрозуміти причину і допомогти дитині. Чим раніше Ви це зробите, тим краще.
Доброго дня!Синові 3роки 4міс.,протягом останнього місяця спостерігаю різкі зміни в поведінці з однолітками(і взагалі).Раніше був дуже боязкий,не міг зовсім постояти за себе(з чужими),забрати назад свою іграшку,постійно тягнув мене на допомогу,приходилося вчити "давати здачу".Тепер навпаки-почав все своє виривати з рук у дітей,при цьому битися,проявляє наглість,жадність(чого раніше не було),навіть агресію,не церемониться і з дорослими,якщо хоче сісти-виганяє з лавки.Боюся,якщо йому різко заборонити,то знов повернеться до старої поведінки(боязні),з чим боролися минулого року,але і битися погано,деколи навіть без потреби!Не знаю,як поводитися,як навчити дитину правильно захищатися?
Можливо Ваша дитина переживає кризу 3 років. Це може проявлятися в упертості, деспотизмі, норовистості, свавіллі та ін. Криза може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки.
Отже, що зі всім цим робити:
1.Постарайтеся виробити правильну лінію своєї поведінки, станьте гнучкішими, розширте права і обов'язки дитяти.
2.Дозвольте маляті бути самостійним. Не втручайтеся (по-можливості) в справи дитини, краще почекайте поки він сам не закінчить, або попросить Вашої допомоги.
3.Дитина може капризувати, якби випробуючи Ваш характер, перевіряючи по кілька разів в день, чи дійсне те, що було заборонене вранці, заборонять і увечері. Проявіть твердість. Встановіть чіткі заборони (не можна втікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту і так далі). Заборон не повинно бути надто багато. Цій лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім'ї (або хоч би папа з мамою). Перегляньте свою систему дозволів і заборон. Зараз кожна ваша заборона вже, можливо, застаріла, викликатиме кризу.
4. Пам'ятаєте, що дитя багато слів і вчинки повторює за Вами, тому стежите за собою.
5. При спалахах упертості, гніву спробуйте відвернути увагу дитину на що-небудь нейтральне. Треба мати в запасі безліч способів перемикання уваги (почитайте книги по ігровій терапії, придбайте іграшки з лялькового театру).
6. Коли дитя злиться, у нього істерика, то марно пояснювати, що так робити недобре, відкладете це доти, коли маля заспокоїться. Поки ж можна узяти його за руку і відвести в спокійне безлюдне місце.
7. Використовуйте гру для згладжування кризисних спалахів. Наприклад, якщо дитя відмовляється їсти, не наполягайте, посадите ведмедика за стіл і хай маля його годує, але ведмедик хоче їсти по-черзі - ложка йому, ложка дитині. Обіграти можна багато що: поїздку в машині, умивання, одягання ...
8. Дайте можливість дитяті «прожити» (вивести з тіла) накопичену напругу – бігати, стрибати, бити подушку, видувати мильні пузирі.
9. Любіть дитину і показуйте йому, що він Вам дорогий навіть заплаканий, упертий, капризний. Зараз йому потрібно більш ніж будь-коли ваша присутність і тепло.
10. Зрозуміти, що це тимчасово!
З повагою, Світлана Шевченко
Отже, що зі всім цим робити:
1.Постарайтеся виробити правильну лінію своєї поведінки, станьте гнучкішими, розширте права і обов'язки дитяти.
2.Дозвольте маляті бути самостійним. Не втручайтеся (по-можливості) в справи дитини, краще почекайте поки він сам не закінчить, або попросить Вашої допомоги.
3.Дитина може капризувати, якби випробуючи Ваш характер, перевіряючи по кілька разів в день, чи дійсне те, що було заборонене вранці, заборонять і увечері. Проявіть твердість. Встановіть чіткі заборони (не можна втікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту і так далі). Заборон не повинно бути надто багато. Цій лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім'ї (або хоч би папа з мамою). Перегляньте свою систему дозволів і заборон. Зараз кожна ваша заборона вже, можливо, застаріла, викликатиме кризу.
4. Пам'ятаєте, що дитя багато слів і вчинки повторює за Вами, тому стежите за собою.
5. При спалахах упертості, гніву спробуйте відвернути увагу дитину на що-небудь нейтральне. Треба мати в запасі безліч способів перемикання уваги (почитайте книги по ігровій терапії, придбайте іграшки з лялькового театру).
6. Коли дитя злиться, у нього істерика, то марно пояснювати, що так робити недобре, відкладете це доти, коли маля заспокоїться. Поки ж можна узяти його за руку і відвести в спокійне безлюдне місце.
7. Використовуйте гру для згладжування кризисних спалахів. Наприклад, якщо дитя відмовляється їсти, не наполягайте, посадите ведмедика за стіл і хай маля його годує, але ведмедик хоче їсти по-черзі - ложка йому, ложка дитині. Обіграти можна багато що: поїздку в машині, умивання, одягання ...
8. Дайте можливість дитяті «прожити» (вивести з тіла) накопичену напругу – бігати, стрибати, бити подушку, видувати мильні пузирі.
9. Любіть дитину і показуйте йому, що він Вам дорогий навіть заплаканий, упертий, капризний. Зараз йому потрібно більш ніж будь-коли ваша присутність і тепло.
10. Зрозуміти, що це тимчасово!
З повагою, Світлана Шевченко
Мій син останнім часом став замкнутим. На запитання, що сталося каже все хорошо. Вчора заявив що не хоче жити. Сину 16 років. Як знайти з ним спільну мову.
Подростковый возраст – очень сложный жизненный период, он относится к большим возрастным кризисам. Это период гормональных перестроек, бурного роста, сексуального созревания и т.д. Это переходный период из детского во взрослый возраст, который требует от подростка и его окружения больших эмоциональных затрат. К каждому ребенку нужен индивидуальный подход, исходя из его личностных особенностей. Конечно же, находить общий язык с ребенком нужно в раннем возрасте, тогда проще поддерживать его в сложных кризисных периодах. Я не знаю особенностей Вашего ребенка, поэтому дам несколько общих рекомендаций: - постарайтесь вспомнить себя в этом возрасте, это поможет Вам понимать ребенка; - не отмахиваться от болезненных чувств подростка, не обесценивать их (- Что за ерунда?, - Это не важно?, - Ничего страшного!), постарайтесь выслушать его, выговариваясь подросток снижает уровень тревоги; - выражайте ребенку поддержку и понимание его чувств (- Наверное, это очень обидно! – Ты очень переживал! и т.д.), если нечего сказать, лучше молча слушайте, не поучайте! Даже минимальное сочувствие дает возможность ребенку почувствовать себя понятым; - прежде чем обоснованно отказать ребенку в просьбе, выразите вначале понимание его желания ( - Я знаю, что тебе очень бы хотелось это получить, но пока мы не можем себе это позволить!), позволяйте ребенку желать – это путь к развитию; - не приказывайте детям, приказной тон порождает сопротивление и отторжение! Опишите суть проблемы и пригласите ребенка принять участие в ее решении; - рассердившись, мы иногда набрасываемся на детей с агрессивными и унизительными словами, в результате они либо замыкаются, либо идут в контратаку. Описывая свои чувства, мы облегчаем детям задачу выслушать нас и постараться нас понять; - когда пытаешься обвить подростков, они, как привило, встают в оборонительную позицию. Получив сообщаемую им в простой и уважительной форме информацию, они охотнее берут на себя ответственность за необходимые действия; - длинные нотации и поучения вызывают у подростков раздражение! Лаконичное, короткое напоминание фокусирует их внимание и дает возможность изменить поведение. Отдавайте предпочтение нескольким маленьким беседам, одному «большому разговору»; -заменяйте жесткую критику юмором (не сарказмом!), это меняет эмоциональную обстановку и устраняет проблему; -пишите подросткам письма, вместо словесных нотаций (вы будете иметь возможность продумать текст, и избежите эмоционального взрыва в процессе общения); - вместо наказания (особенно если оно неэффективно): выразите ребенку свои чувства, заявите о своих ожиданиях, подскажите, как можно загладить вину, предложите возможность выбора; - активнее привлекайте подростка к решению создаваемых им проблем: 1. Предложите подростку выразить свою точку зрения. 2. Выскажите свою точку зрения. 3. Предложите вместе подумать, какие решения проблемы могут быть. Записывайте все идеи, и здравые и глупые не вынося им оценок. 4. Проанализируйте список и решите, какие способы решения устраивают вас обоих, и воплотите их в жизнь! Помните, от подросткового кризиса страдаете не только вы, но и подросток! Постарайтесь находить возможности понимать его! Привлекайте подростка для решения создаваемых им проблем! Атмосфера взаимного уважения поможет вам на этом пути! Вы уже прошли этот период, опирайтесь на свой опыт! Сейчас существует много книг, статей и передач в интернете на эту тему, где вы всегда можете найти необходимую вам информацию! Единственная просьба, прежде чем применять ее подумайте, насколько это подходит Вашему ребенку!
Добрий день Світлана.Дуже надіюсь отримати відповідь від Вас.Проблема виникла з сином,15 років.Виникли проблемі у спілкуванні з сверсниками, а саме з однокласниками.Ця проблема турбувала його вже декілька років І тільки нині він зізнався.Хлопець дуже спокійний і все переносив в собі.В нашому селищі дві школи і ми перевели його в іншу школу. В новій школі йому дуже тяжко адаптуватись і я дуже перживаю,що ситуація може повторитись.Хлопець дуже спокійний,хороший.Дуже сподіваюсь на Вашу пораду.
Здравствуйте, Інна! Для підлітково віку стосунки з однолітками є дуже важливими! Вважається, що найбільш поширена трудність в спілкуванні підлітків – це соромливість. Це робить підлітка більш тривожним і замкнутим, і в результаті він не знає як себе поводити, що і як казати, не розуміє и не сприймає інших. Ви можете допомогти йому тим, що будете розмовляти з ним на цю тему, розбирати ті ситуації які складаються в класі, пояснювати йому, чому саме так поводять себе інші діти, придумувати способи знаходження друзів, і найголовніше підтримувати його і підвищувати його самооцінку! Вашому сину дуже важливо займатися спортом, мати своє хобі і знайти друга там. З повагою, Світлана Шевченко.
Добрий день,підскажіть будьласка, коли в дитини істерика (часто нічим не обгрунтована) може продовжуватись приблизно30хв. і з цього стану ніякими методами не можливо вивести. Дякую.
Якщо я правильно зрозуміла, річ іде про маленьку дитину. У дітей, не залежно від їх віку, не буває
істерик без причини. Це ми батьки, часто не розуміємо, чого не вистачає дитині. Найчастіше –
це наша любов і увага, і тоді діти намагаються звернути на себе увагу саме таким чином. Якщо
дитина маленька, то треба перевести її увагу на щось інше, цікаве для неї, зайняти її грою або
читанням казки. Будьте уважні до дитини, спостерігайте за нею і ви обов’язково зрозумієте
причину цих істерик. Можливо у дитини щось болить, або вона відчуває дискомфорт від одягу,
ситуації та ін. Бажаю успіху в порозумінні зі своєю дитиною.
| Сторінка 1 із 2 |